27.11 - День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій в Україні - 27 Листопада 2011 - Вітання Привітання Побажання Поздоровлення Тости
Привітання Побажання Поздоровлення Тости
 
Головна » 2011 » Листопад » 27 » 27.11 - День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій в Україні
01:42
27.11 - День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій в Україні
7
http://www.mobus.com/modules/news/images/articles/changing/1222156045707308_200_200.jpgДень пам'яті жертв голодомору і політичних репресій в Україні

Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначається День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій.

Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в республіці День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, також проходять в четверту суботу листопада.

Спочатку Указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам'яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам'яті жертв голодомору і політичних репресій.

У 2002 році Україна відзначала сумне 70-річчя масової загибелі жителів республіки від голоду в 1932-33 роках. У ході заходів, що проводилися керівництво республіки наполягало на міжнародному офіційному визнанні цього «голодомору» геноцидом українського народу.



Голодомо́р 1932—1933 років — масовий штучний голод у 19321933 роках, що призвів до багатомільйоних людських втрат в сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРРСталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. на чолі зі

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Згідно соціологічного опитування, проведеного у 2010 році, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом. У 2003 році Український парламент назвав, а у 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. В 2010 році судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду; безпосередньо винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат безпосередньо від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців в частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.



...Із тридцять третім голим роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,
Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини.



Трагедія незнищенної волі.


У кожного народу є свої темні сторінки історії - війни, революції та інші події, ставлення до яких часом буває неоднозначним і може змінюватися залежно від епохи та ідеології. Саме до таких явищ належить Голодомор 1932-1933 років в Україні. За радянських часів згадувати про нього було заборонено, після проголошення Україною незалежності ставлення змінилося майже радикально. Про Голодомор не тільки заговорили як про факт, що таки був, - йому дали оцінку. Відповідною постановою Верховної Ради цю трагедію українського народу було визнано геноцидом.

Голодомор початку 1930 рр. відтепер і, певно, назавжди залишиться однією з найактуальніших, гострих і болісних проблем українського суспільства - в політичному, науковому, морально-психологічному аспектах. Роки державної незалежності України сприяли дослідженню й висвітленню найбільшої у ХХ ст. катастрофи українців. Історіографічний, археографічний, джерелознавчий, літературно-публіцистичний доробок теми вже сягає 10 тис. позицій.

Особливе значення для наукового осмислення причин, перебігу і наслідків цієї трагедії, її кваліфікації як геноциду українського народу має виявлення і публікація історичних джерел.

Чому питання про Голодомор так важливе для України? Зараз країна перебуває в процесі національного та історичного самовизначення, наново осмислює події давнього і недавнього минулого, особливо ті, що стали фатальними, трагічними віхами її історії. Голодомор і Друга світова війна - саме такі віхи, це болючі теми, і тому питання про визнання Голодомору актом геноциду є для України дуже гострим. Вимовляючи слово «геноцид», ми, передусім, маємо на увазі Голокост. Але є й інші трагічні приклади: пригадаємо масові депортації цілих народів - кримськотатарського, чеченського, інгушського та інших,що їх здійснював сталінський режим, і які призвели до загибелі мало не половини депортованих.

Формальна причина, з якої Голодомор досі не визнано геноцидом з погляду міжнародного права, - це питання термінології. За визначенням, наведеним у Конвенції ООН, «геноцид - це дії, що здійснюються з метою знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу шляхом вбивства членів цієї групи, спричинення тяжкої шкоди їхньому здоров’ю, насильної протидії народженню дітей, примусової передачі дітей або створення життєвих умов, розрахованих на знищення цієї групи».
Немає сумнівів, що Голодомор був організований штучно, з політичних та ідеологічних причин, що внаслідок його були фізично знищені, за різними оцінками, від 5 до 7 мільйонів людей, абсолютна більшість яких - українські селяни, а також сільські мешканці Кубані (в основному, також українського походження), Поволжя і Казахстану.

Для України цей злочин комуністичного режиму став національною трагедією, страшним ударом по генофонду нації. Проте сьогодні є чимало охочих подискутувати на тему: чи було знищення селян-українців безпосередньою метою Голодомору, або їхня загибель була лише наслідком політики комуністичної влади проти селян-одноосібників як класу.

Такі дискусії здаються, щонайменше, неетичними. Що задумував Сталін iз товаришами, ми коли- небудь дізнаємося з архівних документів. Але до чого призвела їхня діяльність, відомо абсолютно точно, і судити про страшні події тих років треба саме за результатами. А результати Голодомору такі, що вони цілком підпадають під визначення геноциду.

Тепер, коли ряд країн, у тому числі європейських, визнали Голодомор геноцидом, безглуздо чіплятися за термінологічну суперечку, йдеться вже про символічний акт, який знову зміцнює наш двополюсний світ.

Президент Європарламенту закликає народи пам’ятати про голодомор в Україні 1932-1933 років. «Сьогодні ми знаємо, що голод, відомий як голодомор, справді був страшним злочином проти людства», - наголошує Ханс-Герт Пьоттеринг у поширеній цими днями заяві. У ній стверджується, що масове знищення людей було цинічно й жорстоко сплановано сталінським режимом для проведення політики колективізації проти волі сільського населення України. «Кожен з нас повинен закарбувати голодомор у нашій пам’яті».

Голодомор 1932-1933 років. Україна пам'ятає


Президент України Віктор Ющенко під час церемонії покалдення квітів до пам’ятного хреста жертвам голодомору 1932—1933 років у селі Покотилівка Харківського району Харківської області, жовтень 2007 року. Фото Руслана Канюки(«День»)
























































«Свічка у вікні». Згадаймо про Джеймса Мейса


Джеймс Мейс. Гарвард, кінець 80-х. Фото із сімейного архіву.
 
24 листопада, Україна вшановуватиме пам’ять жертв Голодомору й політичних репресій. У цей день проводитиметься хвилююча масштабна акція «Свічка у вікні», зініційована Джеймсом Мейсом 2003 року.
Колонка з назвою «Свічка у вікні» Джеймса Мейса з’явилася в «Дні» 18 лютого 2003 року. Кожного року газета зверталася до читачів, до всіх співвітчизників у дні трагічної дати із закликом засвітити свічку пам’яті. Минуло кілька років і акція «Засвіти свічку» знайшла підтримку на загальнодержавному рівні. Але сьогодні ми зобов’язані згадати людину, яка сказала це кілька років тому.

Чверть століття тому 30-річний американський історик Джеймс Мейс із трибуни міжнародної конференції з голокосту та геноциду в Тель-Авіві першим серед західних дослідників публічно назвав Голодомор-33 актом геноциду проти української нації. То був важливий крок до розкриття страхітливої правди, рівнозначний науковому і громадянському подвигу. У той час в Україні це слово було під забороною, а на Заході, запамороченому сталінською пропагандою, нашу найбільшу національну трагедію замовчували.

«П’яти хвилин, які було виділено мені на слуханнях для розповіді про американську комісію з Голодомору, було явно недостатньо, щоб встигнути сказати багато що понад те, що ми зробили все, що змогли.

Україна, за небагатьма винятками на кшталт лідера комуністів Петра Симоненка, загалом дійшла до того ж висновку, який ми зробили 1990- го: в 30 х роках українці стали жертвами геноциду й були настільки покаліченими, що багато які вади, сьогодні притаманні українській державі, виникають саме з цього.

Як іноземець, я почуваю себе не дуже затишно, даючи політичні поради - навіть під вигуки деяких комуністів, що мені слід було б повернутися до своїх індіанців. Однак ті роки, які я витратив на вивчення цієї трагедії, змусили мене дати одну пораду, щоправда, я не певний, що її правильно зрозуміли. Як людина, яка безуспішно намагалася заснувати інститут для вивчення геноциду десять років тому, я не можу не вітати нещодавню ініціативу деяких політичних діячів про створення інституту з вивчення Голодомору. Заклик комуніста Бориса Олійника назвати імена всіх винуватців і їхнi жертви (що легше сказати, аніж зробити), також доречний, так само, як і запізнілий намір звести пам’ятник жертвам. Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четверту суботу листопада) визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком у Америці:

«...всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало таке: чи світ буде знати про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема - ще інтимнішого характеру: чи буде кому молитися за всіх тих, що загинуть?»

Навіть сім десятиріч опісля свічка, засвічена у вікні, здається мені гідною відповіддю! » Джеймс МЕЙС, 18 лютого 2003 р.

В Українському Домі відкрилась виставка «Україна пам’ятає голодомор 1932—1933-Х років. Геноцид українського народу». Фото Руслдана Канюки «День».












Історичні джерела Голодомору

Такі всесвітнього масштабу катастрофи, як Голодомор в Україні 1932-1933 років, ніколи не будуть сприйматися суспільством як щось «теоретико-академічне», як проблема, чия вага обмежується лише сферою чистої науки. Трагедія «терору голодом» - це передовсім наш невідступний вічний біль. Але, враховуючи, що страшна катастрофа об’єктивно, бажаємо ми цього чи ні, була і залишається винятково гострою зброєю у сучасній політичній боротьбі, моральним обов’язком наших істориків, як і раніше, є дослідження причин та досі ще невідомих наслідків Апокаліпсису, пошук нових і нових свідчень і доказів його геноцидного характеру, вивчення його впливу на свідомість різних поколінь людей, зокрема сучасної молоді.

Заступник міністра закордонних справ Володимир Огризко представляє журналістам книгу Станіслава Кульчицького.
Фото Руслана Канюки «День».








Визнання голодомору

1 листопада 2007 року 34 сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про «Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні». Генеральна конференція ЮНЕСКО, нагадуючи про Голодомор 1932 - 1933 років, через який загинули мільйони безвинних українців, висловила впевненість у тому, що трагедія Голодомору, яка була викликана жорстокими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму, має стати попередженням сучасним і майбутнім поколінням з метою дотримання демократичних цінностей, прав людини та законності.

Під час бесіди Президента України Віктора Ющенка з представниками п’ятьох українських друкованих ЗМІ кореспондент «Дня» попросив главу української держави дати свою оцінку Резолюції 34-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО і її відповідності українському баченню трагічних подій 75-річної давності.

 Фото Миколи Лазаренка

- Ще не вечір. Ми повинні розуміти, що доведення до цілого людства трагедії - Великого голоду 1932 - 1933 року - це не факультатив на один календарний рік. Ми чітко повинні розуміти, що це питання носить дуже багато викликів, які треба пройти українській нації. Те, що відбулося вчора (1 листопада. -Ред. ), по суті є свідченням того, що робота, яка була проведена за останні два роки Україною, політичними силами, дипломатією, як результат отримала визнання у 193-х країнах світу, які вчора одноголосно прийняли таке рішення. Для мене дуже важливе те, що спільнота світу вперше у такому масштабі прийняла спільне консолідоване рішення відносно визнання Великого Голоду 1932 - 1933 років. Це сама головна перемога вчорашнього дня. Інші більш специфічні деталі цієї трагедії - це майбутня наша робота. Вибачте, якщо в самому суспільстві нам потребувалося 73 роки, щоб мати парламент, який визнає це Голодомором, який ми можемо давати докір світу. Ми 73 роки боялися в уста собі вкласти, що це є так. А сьогодні вимагаємо, щоб 193 країни світу зробили те, на що не вистачало мужності в самої нації, в самих українців, в самих провідників. Я думаю, що ми отримали три посили. По-перше, ми дали аргументи світу, що ця трагедія не є виключно трагедією української нації, що це трагічна сторінка, яку ми повинні вшановувати в усьому світі і знати. По-друге, знаковим є те, що Генеральна конференція ЮНЕСКО приєдналася до вшанування 75-ліття цієї трагедії. По-третє, важливо те, що через цю резолюцію ЮНЕСКО порекомендувало країнам, які прийняли цю резолюцію, зробити все, щоб даний курс історії, дана правда була складовою частиною просвітницьких і навчальних програм в усіх націях світу. Щоб ще глибше пізнати трагічність цієї події в Україні. Я думаю, що це три самі сильні посили, якими ми можемо гордитися. Тому що це стосується нашої трагічної історії і тих настанов, яких ми хотіли, щоб в першу чергу сприйняв світ.



Переглядів: 2398 | Додав: pryvitannya | Рейтинг: 5.0/1
Неділя, 11.12.2016, 14:52
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Друзі сайту
  • Create a free website
  • uCoz Community
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples
  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2016
    Створити безкоштовний сайт на uCoz